На асфальті від дощу калюжа
і сімейне фото в ній пливе
Обгоріле, чорне, посивіле
Це від страху що пережило
Вчора ще було родинне, світле, тепле
і висіло у дитячій, на стіні
А сьогодні просто спопеліло
Ніби вітром все живе знесло
Серед ночі поки мирно Люди спали
Горе тоннами ракети принесли
Вибухало полум’я вулканом
І стирало все живе з лиця…
Щодо ж чиниш ти страшна потворо?
І навіщо цілиш у людей
Спопеляєш щастя та турботу
сієш горе й проливаєш кров?…
Залишилось згарище і фото
як страшне згадання про “братів” псевдотурботу
і про те що тут колись жила любов.
Людмила Горобець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
