Ходжу я раз в неділю, на пустир.
Так ніби в церкву, на молитву.
Хтось свічку ставить в монастир –
А я ходжу туди.. фарфор трощити.
Хтось в чарці краю не знаходить..
А той, товстун – завжди з’їдає все до дна.
Душа, Лиха, лиш тільки як Добро спіткає –
Немов той вовк, шаблонний..
Кусає за бока.
Іще один товариш – любить Шлях.
І в його Житті – одна лише Дорога.
Від швидкостей надмірних носить дах,
Дорога білосніжна –
то Шлях до моргу.
Мовчазні тіла також я зустрічав –
Примарні силуети беземоційних трупів.
Творець – Створив. Злий Дух – заклав:
" Існуйте лиш тоді, коли під ковдрою працюють руки "
Я йду сьогодні – на Пустир!
Трощити фарфор – ось яка пора настала!
Це я так хочу! Своїх думок Я – Командир!
Моя стіна – лише мене чекала!
Я
Творець
Ентропії
Майстер
Мій особистий емоційний
Саботаж.
Десь плачуть товстуни мордасті :
Фарфорові корита зникли із Продаж!
Іду додому. Тихо, пусто.
Позаду мене хтось натисне " газ ".
Десь скло тріщить, подорожує на афсафальт –
Це так під ковдрою працюють руки.
Дін Скоґ
