Мені б в оту хатинку на узліссі,
На березі замерзлого струмка,
Дослухатися б до крижаної тиші,
Відчути дотиком , яка вона хрумка.
І не сполохає ту тишу ані птиця,
Ані думки важкі, ані печаль,
А хатка ця в заметах аж іскриться –
На стріху Місяць висипав кришталь .
Там на лежанці спить собі чугайстер,
Зморившись від щоденних своїх справ,
Під голову поклавши свою тайстру,
Він у теплі розлитім задрімав.
В хатинці пахне сушеними грушами
І зіллям, що під стелею висить.
А на столі -горішки вже налущені,
Тихо в печі вогонь палахкотить.
За вікнами все замело снігами.
Мільярди зір на темних оксамитах.
В хатиночці – цвіркун виводить гами,
Сховавшись десь у сухоцвітах.
А десь отам – сучасних днів відлуння,
Що війнами й ракетами гримить .
Тут , на одвірках -вирізьблені руни,
Як сивий знак віків й тисячостоліть.
Я не порушу сон міцний чугайстра,
Лише присяду на осінчика ,на мить…
Тут- рай душі ,а тиша – різцем майстра-
Життя правічну сутність тут різьбить. Бачити менше
Наталя Римар
