Пішов у хатинку, де чарівний спокій,
Де серце знайшло свій довгоочікуваний притулок.
В дверях стояла хата, наче казкове місце,
Запрошувала в серце, туди, де світ без турбот.
Увійшов, і вгорі зірка світила вічна,
Хатинка моя, мов чарівний дім.
Всередині гріла бабусина пічка ,
А кругом – стіни, як старий сонячний відтинок .
У першій кімнаті веселий та щедрий стіл,
Де сміх лунає, а радість не має меж.
Тут кожен гостинець – наче світла квітка у вазі,
Дарує нам усім вічну відданість і злет.
У другій кімнаті вікно відкрите на сад,
Де квіти розквітають весняними дарами.
Сюди кожен день приходить лагідний вітерець,
Щоб доторкнутись до серця, тихо принести тепло.
А поряд із хатою росте город чудовий,
Де земля благословена, щедра й радісна.
Тут овочі ростуть, наче казкові мрії,
А дерева, мов старі мудрі друзі, допомагають відпочивати.
Так у цій хатинці кожен має своє місце,
Де знаходиться душевний спокій і згода.
І хоч життя не завжди легке, як казка,
Та віра в краще завжди нас супроводжує.
Павелко Михайло
