Саме ті слова стали крилами для моїх мрій,
Але вони розбились знову на шматки.
Тепер у серці тільки порожнеча,
На тілі — шрами від журби.
«Ти теж нас зрозумій» — вони мені казали,
Вперше, вдруге, вп’яте… і востаннє!
Не буду я вже більше намагатись
Вас зрозуміти знов і знов.
Набридло вже роками посміхатись,
Приховувати справжні почуття.
Навіщо ж треба це мені казати?!
Щоб впала я ще нижче дна?
Даремно ви мене навчали
Про те, що «менше знаєш, краще спиш»,
Бо вже не можу я ночами спати,
Не розуміючи, чого від вас чекати!
Мене більше немає там, де я лишалася душею,
Де я сміялась, вірила, творила.
Все обірвалось у тишині цій сірій —
Лиш мої шрами залишились,
Лишились й більше не зійдуть.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
