Розірване небо кричить уночі,
Земля стогне болем від крові й вогню.
Будинки, мов тіні, без вікон, глухі,
І смерть простягає до них таїну.
Дитячі малюнки – попіл і дим,
Колискова у тиші – вибухів грім.
Матері плачуть, блукаючи в снах,
Де всі живі? Де не чути страх?
Залізо й бетон, що впиваються в ґрунт,
Молитви, що гаснуть у свисті ракет.
Світ мовчки вдивляється в чорний свій пункт,
Не бачачи злості від вічних тих мук.
Світло не гасне, бо правда – не ворог,
Лиш серце тримає надію й слово.
Арсен Конопля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
