Хмарочоси

В небі так давно майорить дах однієї будівлі.
В ній живуть люди, тихо собі спочивають.
Також в ній живеш ти, єдиний той, хто втішає мої думки.
Хочеться підійти ближче, обійти навколо, зустрітися з тобою.
Щось спиняє мене, і сприяє на мій розум.

Грозам у небі, чи ще більшої для мене дози.
У небі майорять високі хмарочоси, поставлю себе я перед фактом.
Невже мій час, навідатись до тебе з візитом?
Так високо у небесах, та низько я у твоїх очах.
Час пливе, а я ще досі вживаю те що так сильно ненавидиш ти досі.

Це все не здається звичайним аспектом, це все реальність мій мозок просякнутий менінгітом.
В останній раз пишу від своєї руки спиртом на папері.
І розчиняються у жалобі, хмарочоси що висять у синім небі.
Демʼяна Дама