Серед суцільного холоду у моїй душі,
Там, де мало таїтись тепло, гуляє суцільна темна імла.
Але у шпаринках зачаїлось моє кохання,
Тихим, ніжним голосом шепоче під вухо мені,
Натякає допомогти, відвагу розтопити у мені.
А я вагаюсь і не знаю, що робити мені…
Нові кроки у незвідані палітри емоцій — боюсь я увійти.
Поріг лицемірства і неясності важко мені перейти.
Може, краще бути холодним, невразливим?
Холодний, як меч, який напрочуд ріже теплоту.
Холоднокровний, як змій, що адаптується до холодних правил.
Можливо, я недоступний для цього? Чи просто не готовий?
Але тоді чому цей голос не дає спокою мені?
Чому він продовжує вірити, що я зможу відчути?
Денис
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
