"Хоч раз…"

Хоч раз дивився ти крізь небо?
Ні, не на хмари, не на зорі.
Ніколи не дививсь? А треба,
Думки тоді стають легкі прозорі.
Чи ти чи ні і тіло вже не тво́є,
А час на хвильку наче завмира.
Це точно небо, а чи може море?
Чи хмари то, чи нові берега?
Лише тоді ти починаєш розуміти,
Що ми лиш люди, малесенькі цятки,
Колючий терен — не прекрасні квіти.
Що щиро любимо, простісінькі чутки.
Скажи мені, чи гріх літати мріять?
"Для кожного свій гріх, — ти скажеш, —
По кожному однаково як мірять,
То правди ти ніколи не дістанеш".
Ти правий, так, та як же все обридло!
То й що що крила вже давно в огні!?
Мене впіймали, обманули, вбили підло.
Ти пропонуєш просто здатись?! Ні.
Давно вже я не річечка весняна,
Давно вже не легенький вітерець,
Тепер я не шовкова, не слухняна,
Хто стане на шляху моєму — мрець.
І от побачиш, буду я літати.
Слізьми і кров’ю крила окроплю.
Вночі із зорями я буду танцювати,
А вдень на сонці полум’ям згорю…

Аліса Сонячна