Хто ти така ?

Твоє срібло, золото, каміння та ножиці, вже давно витягаю зі спини.
Так можна було б і доперти, що ти без бою, не віддаш мені й клаптик життя .
Але щоб настільки надавати мені дихати, до останньої моєї днини?
Інколи,мені здається, що твої гострі кігті будуть скребки мені шкіру й після забуття.
Та хто ти така, що тобі треба? Кожного разу повторюю як ідіот.
На мої палкі запитання, відповідаєш лише білими іклами та божевільними очима.
Довгими, дуже важкими подихами, чекаю коли закінчиться цей період.
Коли ти, божевільна відьма, перестанеш стояти у мене за плечима.
Тай йдуть дні, тижні, місяці… ти все ще поруч, така сама, повна ненависті.
А я все питаю себе, чи не вбити тебе своїми руками, та діло з ним
Та щось мене зупиняє і діло не в моралі, або якісь там правильності.
А діло в тому, що то породьба іде, з собою самим….
Станчік