Хустка мами лебеділа

Подалася барвінь сніжнобіла,
Й недалечко хустка мами лебеділа,
Ось уже й пройшло гаряче літо,
Це дитинство утікає горецвітом.

Твої губи на смак – масло із батоном,
А волосся досі має запах ацетону,
Маєш фото, де у перший клас рушаєш сміло,
Та незабаром переїзд у інше місто – нове діло.

Пам’ятаєш, як у гості приїджала до бабусі,
І як ти боялась диких качок й гусів,
Будь щаслива, що хатина досі має світло,
А не геть опало все й осіло.

Прикро, проте час не зупинити,
Доля в нього – роки прóжиті пролити,
Але знай, не стоять навічно в вазі квітам,
Не завжди будуть мама, тато й діти.

Проте це не привід сумувати,
Не гай часу аби марно все зітхати,
В твоїм серці завжди буде барвінь сніжнобіла,
Й недалечко хустка мами лебеділа.
Анна Швець