Я б гладити тебе не перестав…
Кусав би іноді, та дуже ніжно!
Чому тебе раніше не пізнав?
Мабуть життя у нас йде центробіжно…
Нас розкида по світу чи містам,
Не бачимо один-однОго зовсім
Але насправді істина проста!
Ця центробіжність – то лиш осінь…
Осінь бажань, потреб і розумінь,
Вони приходять нам тоді, як вже не треба,
Коли ми вже чужі для них, для тих створінь,
Яким від нас усе потрібне, та не небо…
Яке ми дарували без причин,
Бо ми любили і хотіли бути з ними поряд.
А зараз: – "не кажи так, помовчи!"
І маємо тепер життєвий голод!
MARUMA
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
