Я одна. І ти один.
І лиш небо ллється перманентними слізьми.
І це лиш реквієм тебе в душі моїй…
Та повернеться час, і я згадаю мить, і не одну.
Й осінній фатум знов прилине, але тобі вже не скажу.
Мабуть, із часом я тебе все забуваю й не знатиму як звуть.
Брешу, бо осінь знов все нагадає й таке вже не забудь.
І все так сталось, і навіть не миналось, здавалось, нарешті зникло, затаїлось.
Та зупиняючись в саду, з’явилися слова твої.
Хоч я промовчу та нічого не скажу, лиш подумки промовлю: « Це було в саду»
Вишня
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
