-Пробач,пробач!
-Прошу тебе …Пробач!
Я більше листя восени вже не збираю .
І квіток зірваних у книжки не складаю.
Жагою проклятий і змучений палач.
-Не плач !
Я з галереї фото видаляю ,
тобою втомлений сам часом ридаю .
Ніхто не чує крик душі і плач .
-Прости!
За всі слова і дії випадкові,
за рішення прийняті з гріхом в змові .
Болючий спогад в твоїй голові.
-Кричи!
Я був твоїми стінами неволі ,в яких терпляче ,хоч і мимо волі
Ховала від дверей ключі…
-Мовчи…
Я звіром був ,був я полоненим.
Я був жахом ,і був я не смеренним .
Та лиш в твоїх обіймах був слабким .
-Біжи!
Втікай уже від мене.
Не озираючись ,спали терена,
Сховай сліди ,ніколи не прости
Ти була не щаслива біля мене ,а я крім болю більш нічого не зробив …
Я так хотіла чути це від тебе
Ти не змінився і нічого не змінив …
Ірина Резнік
