Ця реальність, наче лютий звір,
що його приборкати не сила…
Лізе нечисть з-під землі, із нір,
коршун голубам шматує крила.
І щодень, червоний горизонт,
то не показник морозів лютих.
Сніг від крові червоніє. Фронт.
І чорніють душі від отрути.
Чуєш, зойки! Села і міста,
спопелілі, корчаться в руїнах.
Стяг жовто-блакитний на хрестах,
кладовище — ціла Україна.
Сум і розпач від отих картин
мороком до серця заглядає…
Червоніють ягоди калин,
вітер мовчки їх перебирає.
Кетяг на калині тій, що кров,
трішки поруділа від морозу.
Господи, яви свою любов!
Боже, поверни, цим людям, розум!
Зупини нараз кровавий жах
владною могутньою рукою!
Скільки українців по світах
вже шукають миру і спокою!
Скільки їх, осядуть в чужині,
бо нема до чого повертатись…
Скільки ще загине на війні,
скільки буде, потім, лікуватись!
Хто, наразі, скаже, – "Де кінець?"
Тільки Бог… Тоді, кому в угоду,
як і триста літ, ідуть на герць,
знову українці за свободу.
30.01.2023
Олена Богуцька
Олена Богуцька
