Коли в когось рот відкривається грошима, назвати
І йдеться про сто тисяч, мов про великі гроші,
Згадай, що є такі, хто без вітрила
Пливе на фронт — туди, де смерть не мрія.
Сто тисяч? То бери свою сраку в руки,
Бо там не гроші — там пекельні муки.
Там не купляєш «кросівки й айфон»,
Там скидаєшся з братом на дрон.
На коптер, що, може, не доживе ранку.
На «бус», що палає, мов серце у танку.
На тепловізор, на кевлар, на шолом —
На шанс не вернутись додому живим.
Бо завтра цей дрон — вже лиш дим у степах.
А бус — чорний згусток металу й страх.
І брат, що сміявся учора до сліз,
Сьогодні — мов тінь, мов нездійснений вірш.
Тож шануй, сука, воїна! Воїна — Бога,
Що тримає за тебе небесну дорогу.
Ти спиш у ліжку? Це їхня заслуга.
Ти смієшся? То їхня закривавлена мука.
Працюй, не ной, не бубни за ціни.
Бо поки не поряд — не знаєш війни.
А вони — там. І в пеклі без фальші
Платять щодня за те, щоб ти жив далі.
