А час і справді не лікує
Ти просто привикаєш до певних змін
І з кожним днем тебе сильніш марнує
Підкидаючи під ноги сотні мін
Спочатку ти тримаєшся і рвешся
Але не завжди бути сильною, зрозумій
Ти не їси, однією водою нап’єшся
Але згодом відновитися зумій
А потім ти сидиш і дивишся у стелю
В душі й думках твоїх мандрує пустота
Ти наче відправляєшся в пустелю
Де ти однісінька, лише одна…
Де навколо ні душі, нічого
Де немає усіх, хто був поруч завжди
Де ти не почуєш жодного кроку живого
І не побачиш жодні сліди
viadin
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
