Як швидко плине час,
так стрімко несеться у край невідомий.
Так ніби хтось хоче пришвидшити нас,
Саджає у потяг буття стрімголово.
Промайнувши перший цвіт яблуневий,
Який напоював до забуття,
Солодкий аромат травневий,
Що пробуджував шосте чуття.
Відводить від насолоди нектаром,
Не дає зупинитись на мить.
Вітром відносить недаром,
Проявити силу свою норовить.
Після пройденого шляху, освіжившись,
Озираючись на пережиті нетра,
На зустріч сутінкам без страху,націлившись,
Через гілля шукати свій промінь із спектра.
22:33 21.05.2024
Анастасія Мізера
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
