Час, як річка, що тихо тече,
Не зупинити його потоку,
Він минає – і не верне,
Як тінь, що змінює лише роки.
Миготять дні, мов зорі вночі,
Зникають, не залишаючи сліду,
І кожен крок – це нове почуття,
Яке втрачаєш, але знаходиш інше.
Ми, мов хвилі, що при березі,
Складаємось як мить до миті,
І хоч і хочеться так зупинити час,
А він летить щомиті.
Так плине час, як швидко річка,
Вона не чекає нікого,
Та кожен з нас – це її частина,
Що лишає слід ні на хвилини.
Дата: листопад 2024 р.
Богдан Вакуленко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
