Сьогодні зранку, за чашкою чаю
В мою голову думка влетіла:
"А якщо всі помруть, всі, кого знав,
Залишусь я сам, наодинці піду?"
Тому пішов до дівчини, що палко кохав,
Щоб хоч хтось був зі мною,
Хоч хтось допив чай,
Хоч хтось полюбив, хоч хтось цілував,
Розділив хвилинну безмежного суму.
День цей пройшов, а я й не помітив,
Як він почався, так і закінчився б,
Якби за вечірнім напоєм гарячим
Не прийшла звістка з трагічним набоєм:
"Четверта стадія, й ми не допоможемо".
Навпроти написано ПІБ мого діда
Поруч печатка доктора наук
Не вірив прочитаному, й не вірю і зараз
Хоч і лежить, і мовчить дід в труні
Діда знав я майже нічим,
Рідко з’являвся старий в житті.
Але після смерті, зворушливо в сні,
Нагадав про майбутнє, що чекає нас всіх.
Пройшла вже неділя, і друга, і третя…
Померла бабуся, не треба подробиць.
Єдине, що сказати хочу вам:
Не треба журитися через померлих вам.
І ось, за трагічний рік існування
Лишився я круглою сиротою.
Остання, хто був у моєму житті,
Дівчина, що тала в палкій любові.
Скільки разів я кидав родину,
Щоб побути хвилину із нею…
Тепер не треба їй такий хлопець—
Хнюпа без приводу, істерика з ходу.
Пішла і вона, хоч і не на той світ,
І тепер вже інша проблема—
З родиною бути мені було треба,
А не з цією паскудою з неба.
Аж тут я прокинувсь… це був лиш сон.
Я і зрадів, й вмить подзвонив
Коханій моїй—спитати, чи виспалася.
Як я щасливий, що у житті ти з’явилася!
KlarK
