Чекали тата із полону

Вже вкотре проводжає Україна
Своїх синів, де тихо й не болить...
Де вічний спокій, вічний там спочинок...
Та як же тяжко відпускати молодих,

Сміливих, сильних, щирих патріотів,
Які вже пекло на землі пройшли...
Навіки для батьків закрили очі
Чиїсь найкращі найдорожчі діточки...

Закрили очі для дітей, дружин,
Які чекали тата із полону.
Надіялись побачити живим
І обійняти міцно-міцно знову...

Нехай не буде наша хата з краю,
Бо ми удома, ситі і в теплі.
Ми завжди пам'ятати маємо,
За що загинули чиїсь сини.

І завжди в пам'яті тримаємо табличку
З ім'ям злочинця, що нищить цвіт народу.
Й розказуємо дітям, щоби знали
Яка тяжка ціна майбутнього й свободи.

Хай буде вічна пам'ять всім загиблим,
Скатованим героям на війні...
Щодня не забуваймо, українці -
Вони загинули, щоби ми жили...