Я з посмішкою згадую той час,
Коли доля вперше звела нас
Твої чарівні карі очі
Поселились назавжди в пам’яті моїй.
Але, на жаль, хвороба важка тебе у мене забрала.
А я так хотів бути з тобою…
Тепер мені важко уявити, що без тебе мушу жити
А я так хотів бути з тобою…
Чому так? Питати треба в Бога.
Чому зла така до мене доля?
Тільки ти була моїм світлом.
І натхненням у житті.
Допомагає лиш сон, коли ти з посмішкою приходиш до мене.
Цілуєш, обнімаєш, а під ранок завжди непомітно зникаєш.
Все, що я б в житті хотів: так це ще раз зустрітися з тобою.
Але, на жаль, це неможливо! Це неможливо!
Лиш спогадом єдиним я тепер живу,
Але чи правильно це? Я не знаю.
Може краще покинути цей світ
І бути «там» з тобою?
Чому так? Питати треба в Бога.
Чому зла така до мене доля?
Тільки ти була моїм світлом.
І натхненням у житті.
Михайло
