Братику, без тебе світ не той,
Без тебе тиша ріже, як ножем.
Ти мав ще жити, мріяти зі мною,
Та вітер війни нас розділив уже.
А пам’ятаєш, як ти мене няньчив?
Як на ручках носив, казав: "Моя мала!"
Як захищав від бурі і негоди,
Як відганяв від мене всі жахи й зла.
Як я не хотіла тебе відпускати,
Як плакала, хапалась за твій рукав…
А ти обіймав і шепотів тихенько:
"Я скоро повернусь, ти тільки чекай…"
Та двері мовчать, і поріг порожній,
І більше не чути твій теплий сміх.
І час не лікує, він тільки примушує
Звикати до болю, до втрат, до тихих днів.
Чотири синочка і лапочка-дочка…
Такою була наша казка жива.
А нині порушена рівновага,
Бо братика старшого більше нема.
Мама чекає, а тато все мовчки
Вдивляється в небо, шукає там знак.
Братики наші сильні, дорослі,
Та серце їх від болю мовчати не звикло.
Прости мене, брате, за те, що мовчала,
За те, що не встигла ще раз обійнять.
За те, що не крикнула: "Залишайся!"
За те, що не змогла тебе зберігати.
Як жити без тебе? Як дихати далі?
Кому телефонувати серед ночей?
Хто скаже: "Сестричко, тримайся, ти сильна"?
Хто витре сльози з моїх очей?
Ти був для мене не просто братом,
Ти був мій захист, мій оберіг.
Ти був моїм світлом у темній ночі,
Ти був тим, хто завжди беріг.
Тепер ти янгол… високий, далекий,
Та знаю – ти поруч, ти поряд і тут.
Ти в подиху вітру, у сонячнім промені,
У маминих сльозах, у татові зморщині .
Братику, без тебе світ не той…
Але я житиму так, щоб гордився ти мною.
Я збережу твою силу й любов,
Я пам’ятаю тебе, бо ти наш Герой.
Марина
