ЧУЖІ ПРОВИНИ
В менІ немає місця вже для болю,
Ні для зневаги, ані для образ.
Зі стін глухих я обираю волю,
Щоб глИбоко вдихнути ще, хоч раз.
Я сповнена тривогою до меж,
Вона слізьми з очей моїх спливає.
Говорять…що минуло – не вернЕш,
Що відбулОсь, того не поміняєш.
Чи на мені лежить страшенний гріх,
Чи я спокутую чужі провини?
ТерплЮ за себе тільки, чи за всіх,
Усе життя своє, ще від дитини?
А скільки може серце перенЕсти,
І скільки витерпіти зможе розум?
Чи хтось колись складав подібні тести,
Чи перевірив хтось смертельну дозу?
Хто знає межі лЮдського терпіння,
Хто і кому колись це розказав?
Де грань між мудрістю і божевіллям,
Коли стається в пам’яті провал?
Не усміхаюсь я, стуляю губи,
ЩобИ у серці придушити біль?
До скреготу стискаю міцно зуби,
Коли у рани знову сиплють сіль.
30.05.87 м.Львів 504
Христина Пелікан
Христина Пелікан
