Чуєш, мамо…
Прислухайся!
Як гримлять гармати,
Що серце впадає в п’яти
На очі наливається сльоза
І згинається, тремтячи душа.
Руками лізеш в коси,
Вириваєш з непокори,
Душа стогне, божеволіє
Серце в рани впадає.
За вухами лящать не пироги,
А зловісні кулемети, снаряди,
І на поживу для тебе «Максим»!
Командир кричить: «Петро, зупинись!»
А ти вперед біжиш босоніж
І не лякає тебе граната,
Що поруч друга рве на шматки,
Зупиняєшся на хвилину, знімаєш шапку і…
далі біжиш.
Десь в далі чути голос слабкий:
«Вперед, хлопче, за Україну, за волю,
За єдність, за свободу життя!!!
В ім’я Матері благословляю тебе!»
Зліва і справа барикади,
А попереду тримає ворог ціль.
Не сховаєшся нікуди – та й не треба!..
За волю свого народу до кінця стояти буду!
Мене шабля не зачепить
І ворожа куля не візьме!
Буду битись, до кінця, до останньої краплі крові!
Не вмре Україна моя!!!
Загину я – стане інший,
І так до кінця.
Ми відстоємо долю країни,
Згадаєм, що таке «козаки»,
Крим вернемо народу,
Територію відновим свою,
Не дамо запаскудити мову,
Донбас не віддамо нікому!
І років так через пару
Згадає нас світ:
Що були от такі то солдати,
Що полягли за країну свою.
Нагороду після смерті присудять-
Дитині твоїй віддадуть.
Душа витатиме десь в далі, десь на землі
І зрадіє, як мала дитина.
Будуть дякувать та згадувать тебе
За вільну нашу Україну!
…Ти чуєш це, Мамо!!!
Чуєш!!!
Прислухайся!!!
Запам’ятай!!!
Перекажи нащадкам!
Тетяна Кунаш
