Тюльпани Афгану… Мов кров… Дивина…
Весна в чужім краї… Я хворий… Весна…
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну…
Не наша країна… Не наша війна…
…ось книжка, що мов дорогий експонат…
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"… Цілий день я читав…
Схилився над постіллю хтось уночі…
Невже санітар… Ні… хтось інший… Мовчить…
…Посвячених маса, як гинув Амін…
І… голос Тараса я чую в пітьмі –
– Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затявсь у своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі…
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає… Як- он зазіхав…
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина… І мара єдина…
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна… Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі…
І зовнішні чари… І внутрішні чвари…
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна…
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім…
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу…
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки…
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають…
– Що? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал… Шаленіти… Шаленство… Шалене…
Шиплю… Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час…
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав…
…Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
СЕРГО СОКОЛЬНИК
Серго Сокольник
