Де камінь мовчить про долі,
А вітер нишком ходить між дворів,
Де сплять легенди в позолоченій неволі,
Там шепіт вулиць будить сивий гнів.
У Вероні час застиг на хвилі смутку,
Там кожен крок — мов сповідь для душі,
Там тінь Джульєтти, мов пташина згубка,
Співає пісню ночі у тиші.
В Брюгге, де канали — дзеркало туманів,
І ліхтарі ховають суть речей,
Шукаєш сни у сутінках розстання,
Між казок веж і хвиль старих ночей.
А Толедо, немов птиця вранці,
Що сипле золотом із гір.
Там хмари пливуть у сонце, мов у багряниці,
І тчуть під небом вічний світ.
На Хрещатику зірка шле привіти,
І храми сяють в обіймах ясних слів,
Там Київ тихо шепче: "Будьте коханими,
Знайдіть у вічності свій ладний спів".
Мадрид мріє під небесним вальсом,
Його пісні звучать у квітучому саду.
І кожен крок крізь вікна та двері
Дарує серцю ще один порив.
Любов ширша, ніж здається на початку,
Вона дихає крізь вітри і слова,
Куди не йдеш — ти тчеш свою зернятку,
А місто — це пам’ять, що жива.
Софія Дмитрієва
