Шкільні хрести
Щоранку — бій. Не дзвін, а грім у вуха,
Тривожно будить сон моїх надій.
Підручник — тягар, в очах — тривога й втуха,
І знову день не мій, а їхній — вчителів.
Вони читають — я ж повинен знати,
Як формули вловить і вивчить вірш…
Та серце хоче не підручник гортати,
А бігти в світ, де сонце, поле, тиш.
Зошит — мій щоденник боротьби та страху,
Де кожна "двійка" — наче вирок злу.
І хоч не грішний я, та маю кару —
Сидіти й слухать в стінах цю золу.
Шкільне життя — мов мандрівка по тернині,
Де кожен крок — контрольна, тест, диктант.
І хоч тримаюся, з надією в очах дитинних,
Мій світ — не цифра, не чужий талант.
Я мрію — вільно дихать, вільно жити,
Щоб вчитель чув не правила, а суть.
Я вчуся — щоб не просто все вивчити,
А щоб знайти свій справжній, ясний путь.
Хоч іноді здається: це — неволя,
Та в серці жар росте, не зникне він.
Бо навіть в школі, в тісному цейколі
Я збережу в собі свій власний світлий дзвін.
Жеребцова Вікторія
