Щотижня нові прапори…
Щотижня нові прапори,
Тріпочуть весело на вітрі,
Та, щось не весело мені,
Серед вінків і свіжих квітів.
Серед новесеньких хрестів,
Що на могилах виростають,
Серед вдовиць і матерів,
Що серце плачем розривають.
Шумлять знамена, мов живі,
Припнуті линвами міцними,
Десь в розсип, кожен на щоглі,
А десь алеями стрункими.
Під сонцем гордо майорять,
І дощ їм не збавляє сили,
Ще мить.., і в гору полетять,
Напнувши синьо-жовті крила,
Безсмертним душам навздогін,
Щоб повернути їх додому…
Але, то лиш фантазій плин,
Немає вороття нікому…
І знову біль, і знову шок,
І новий стяг зліта у небо,
Дзвенить стрункий його флагшток,
Не відпускаючи від себе,
Щебечуть весело птахи,
Палають сонцем чорнобривці,
Та, щось не весело мені,
Між прапорами наодинці.
