Що в нас залишилось, надія?
Віра в любов, у щастя, чи та сама мрія?
Ми вірим у те що життя ще триває?
Чи в те що світ навколо мрію призирає?
Лиш крапля єдина тієї надії,
Дасть поштовх забути ті жорстокі події.
А в голові у Воїна одна картинка :
" Де падала плачучи маленька дитинка"
Сотні людей що лежати біля ніг,
І думка одна : " Вберегти їх не зміг".
Сиділи в окопі з автоматом в руках,
Думка про рідних, сім’ю і сльоза на очах.
Вибух, спалах, кров, Герої лежать,
Через мить руки над побратимом тремтять.
Борись, Герою, не лежи, вставай.
Руку підтримки брата ти тримай.
На подиху останньому слова такі сказав:
" Я бачив смерть, я бачив сльози,
Я знав і те, на що я йду,
Брате, лише скажи моїй сім’ї,
Що я їх усіх сильно люблю".
Лежить, не встане, вже загинув,
Зі званням "Герой" він нас покинув.
Додому повернувся Воїн зовсім вже не той,
Погляд, очі – зрозуміло, він уже Герой.
В очах єдина іскорка – надія.
І прийде час коли здісьнить наша мрія,
Цінуйте люди Захисників життя,
Бо я ніколи не забуду Героя одного слова:
"Пробачте нас, шо бачите що таке війна".
Джерело: https://library-poems.com/publikatsiya-virshiv
Альона Підвашецька
