Не йди у ліс, коли ніч настає,
Коли вітер там шепче таємні імена.
Там тіні ховаються в чорне гілля,
І кожен твій крок хтось вже знає сповна.
Здається – лиш вітер, лиш стукіт гілок,
Та ніби за спиною хтось ходить слідом.
Шепоче крізь хащі, невидимий крок,
І хтось задихається глибоко під мохом.
Чиїсь кістяки вже зрослися із коренем,
Чиїсь очі мерехтять між листків.
І ліс їх тримає, і ліс їх ховає,
І кличе до себе нових неживих.
Тож краще тікай, поки ноги несуть,
Бо ліс не прощає, ліс помсту таїть.
А як заблукаєш – він шлях твій забуде,
І станеш частиною темних гілок.
Арсен Конопля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
