Пожовтіле листя падає на землю
І застигла свічка у німім вікні
І фарбує настрій, ніби аквареллю
Сонце у зеніті й невимовний біль.
Скільки ще зосталось пережити горя?
Скільки ще судилось нам пройти доріг?
Ти завжди хотіла роздивитись зорі,
І картав себе я—тебе не вберіг.
Осінь перестала сипати дощами
Їй прийшли на зміну холод і зима
Розболілось серце, роз’ятрились рани
Тільки наша юність, юність ще жива.
Мікель Зорянський
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
