Якби послухав я тоді батьків,
Не опинився б у цій халепі.
Тепер не знаю, як звідси піти,
Як розгребти усе це нестерпне.
Тебе трясе — від страху чи від болю?
Мурахи по шкірі, немов електричний розряд.
Та звик уже боятись, не дивина,
Але тепер до паніки боїшся в десять раз.
На вулицю не хочеш виходити,
Бо майже не підставили тебе.
Серце стукає глухо, мов в двері кулаком,
А всередині — порожнеча й нічого святого.
І досі відчуваєш це холодне,
Як скло розбите, що не заживе.
Світ кришиться в пальцях, сиплеться пилом,
А ти лише тінь у його силуеті.
Останній друг
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
