Коли зустрілись ми-
біліло все навкруг.
Летів з чистих небес
густий, лапатий сніг.
А ми, мов дітлахи,
в міцнім сплетінні рук,
Щасливі в парі йшли…
Й пропав для нас весь Світ.
Ти палко цілував,
тулив ніжно до себе.
Йшов тілом трепет-струм,
бились у такт серця.
Блистіли від кохання
нам очі, мов озерця.
У той зимовий день-
для нас цвіла весна.
Сьогодні – сніг з дощем…
Під одяг влазить сирість,
І пустка у душі…
Гуляють в ній вітри.
Погас вогонь в очах
і дивляться нещиро…
Ми порізнО ідем,
мов річки береги.
Спадають на лице
і тануть в мить сніжинки.
Стікають в кутик уст,
мов капельки сльози.
Куди з очей Твоїх
поділися іскринки?
Куди ділась любов? –
питаю у зими.
Сьогодні сніг з дощем…
б’ють по вікні краплини.
У сіру пелену
вдягнулись небеса.
Мов дощові струмки,
збігли щасливі днини,
коли, в пору зими,
цвіла в душі весна.
Ольга Паньо
21.01.2023р.
Ольга Паньо
