***
Як можна рідне слово не любити?
Не поважати землю, де живеш,
Де ще малим навчався ти ходити?
Неначе одяг ти старий дереш…
Чому ти топчеш дідову сорочку?!
Чому ти ріжеш корінь роду вщент?
Вона ж бо кличе: "Сину мій, синочку!",
А ти стоїш, мов камінь, монумент!
Спокійно споглядаєш сцени глуму
Над рідною землею раз у раз.
Та ж подивись, як плачуть клени з суму —
Сильніші та могутніші за нас..
Вони — і то від того жаху мліють,
Ховаючи під листя від біди,
І ніжністю, й теплом матусю гріють,
А ти хоча би совість розбуди!
Можливо, що вона зачепить струни,
Наповнить серце краплями добра,
Розсіється тоді туман отруйний,
І зійде парость нового стебла…
Як можна рідну мову не цінити?
Вона — мов сонце, мов ковток води,
Немов гніздо лелече, нами звите.
Де б ти не був — повернешся сюди.
Вона — мов пісня, що над полем лине,
Така шовкова, світла і проста,
Немов світанок, що у небі плине
Цілунком ніжним на твої вуста.
ISBN 978-966-949-998-1 "НЕБО НАСУЩНЕ"
ст.185
©️ #Орися_Каспрова
Орися Каспрова.
