“Та вже помовч” – шепочу я янгелу на плечі,
Тому, що праворуч й завжди натякає на вирій
“Я чула. Я слухаю. Я розумію. Мовчи,
Або ще приманиш лиха. Ти гарний, ти щірий,
Але помовч, доки чогось не трапилось. Буде добре,
Якщо ти тихесенько, навшпиньках – до гаю,
Повз усіх боягузів, усіх байдужих, усіх хоробрих,
Повз тіх, хто буде жити й тіх, хто вже помирає.
“Яла, таре, кажи вже!” – це я янгелу на плечі,
Тому що ліворуч, тому, що чорніше крука,
“Кажи вже, що може статися, не мовчи.
Краще знати, бо неодмінно якась подлюка
Чогось наробить. То ж, розповідай, не мовчи!”
Так і йду до вечірньої зупинки трамвая.
“Помовч. Кажи. Цить обидва!” У кущах хрущі
Бо травень… Але навіть травневе раптово згорає.
Олена Вікман
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
