Я відтворила світ фантазій,
Згадала світ бувалих снів.
Таким красивим, невиразним,
Не був ще жоден світ…
І повне світлом та надією ,
Любов’ю й радістю, проміння.
Яке проникло у світ, з мрією,
У світ буденний, довготлінній.
І це проміння надихає,
Нас, на найбільші відкриття.
А може, двері відкриває,
Нам, у безкрайне забуття.
Й не зрозумієш де ти є,
У визнанні чи забутті.
Куди проміння доведе,
В цьому короткому житті.
Куди дійдеш — де буде той кінець,
Де зупиниш свій шлях цими світами.
Де проведеш ти свій останній день,
Чи проведеш його, блукаючи містами
Чи, в цьому світі, не здолає тебе час,
Чи не загоїть, в цім житті всі твої рани.
І не дізнаєшся, чи часом цей же Час
Є лікаром, чи смертею за вами.
Софія Ткачук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
