Я в далині, та всеж в любові

*
———-
Я вже і сну не бачив стільки днів,
Бо лиш її почуть хотів.
Я в далині, на заслані,
Вмираю вкотре в темноті,
Лише шепочучи ім’я її.
Вона вся в справах, вся в турботах,
Вона щаслива, хоч й не поруч.
І хоч важливий я для неї,
Хоч її любов я вічно відчуваю,
Та все ж їй світ і так яскравий.
А щож до мене, я й не знаю,
Та весь мій світ це лиш вона,
І лише з нею я в спокої,
І тільки з ней, солодкі мені сни.
І зараз знову у неволі,
Я мрію тільки про одне,
Лиш би з ней по говорить,
Почути її голос знову мрію,
Сказать усе що душить довго,
Без неї наче з колом в горлі,
Не наче в вічному кошмарі,
Я не заснув, і не прокинусь.
І так сумою за тим чудом,
За тим теплом її долонь,
За блиском в тих блакитних оках,
Що кожний раз я бачив поруч.
І лиш чекаю я нагоди, побути разом,
Знов про все поговорить.
І хоч скоро це вже буде,
Та наче світ той зупинився,
Що ждать ще цілу вічність треба.
Мелешко Валентин