Я довго чекаю на зустріч

Я довго чекаю на зустріч –
Не рік, а сторіччя минають.
А біль і журба неминучі
Для тих, що так палко кохають.

Не має кінця а ні краю,
Ні відстані, ні забуття.
Лише вдалині догорають
Відтінки прожитого дня.

Крізь простір і зоряні брами
Ти ніжно мене доторкнешся,
А вже на світанку на трави
Живою росою проллєшся.

Лишиться бриніти струною
У серці кохання твоє,
Що завжди пліч-о-пліч зі мною
Стежинами долі іде.

Набігла сльозинка на очі –
Від сонця, чи то від любові?
То все твої чари жіночі
І буси твої кольорові.

Зворушена вірністю осінь,
Журбою наповнилась вщент:
То пісню співає на розі,
То плаче холодним дощем.

Не має кінця а ні краю,
Ні відстані, ні забуття.
Лише вдалині догорають
Відтінки прожитого дня…

Володимир Хвостенко