Ніколи не повірю більш тобі,
Твоїм очам, твоїм лукавим фразам.
Я згадую все те немов у сні
І знаю, що не будем разом.
Я дякую за те, що ти казав,
За сльохи, сміх і смуток, і надію.
Я дякую тобі, що ти давав
Для мене головне-найвищу мрію.
Я вірила, що я тебе люблю,
Що будемо разом з тобою завжди.
Але тобі, мабуть, це всеодно
І, думаю, що незгадаєш завтра.
Чому тепер життя таке сумне?
І барв рожевих не лишилось в світі.
Я дякую за те, що промайне
Брехні букет
З твоїх лукавих квітів.
Ірина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
