Я навколішки…
Тиша, шелест трав і тінь.
Серце в п’ятах і ком у горлі.
Переживши сотні падінь,
Я вже звикла до фізичної болі,
Але ранять смішки.
Я поранена…
Заховалася б десь у куток,
Заповнила би душу спогадом,
Хоч на мить, на один разок.
Потім мучила б вічним допитом,
У руках з оберемком різок.
Ще жива…
Поки віра у серці з крилами,
І довіра в людей ще є.
Я на захист в руках із вилами,
Хоч нічого це не дає.
Вірю досі в дива.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
