Я зберу своє серце, як розбиту прикрасу,
Кожен клаптик надією щедро змащу.
Переклею обличчя у щасливу гримасу,
Щоб не було помітно на ньому плачу.
Всі гріхи залишу я десь у році старому.
Всі печалі грудневим розмиє дощем.
І навчу себе жити тепер по новому,
Залишаючи в серці тихесенький щем.
Не забуду з минулого жодну хвилину!
Пам’ятатиму серцем допоки живу.
Саме спогади роблять з людини людину…
Та пора вже творити нам долю нову!
Рік старий вже зібрався в далеку дорогу.
Рік Новий вже на старті чекає чАсу.
Я старому у торбу спакую тривогу,
А Новому надію у дар принесу.
Юлія Посполіта Левченко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
