За все життя я зрозумів одне: Не був ніколи першим у нічиєму дні. Я був тимчасовим, тінню у вікні, Хто грів серця — і зникав у пітьмі.
Мене шукали, коли боліло в грудях, А потім — тиша, забуття у людях. Як річ непотрібну — викидали знов, А я ж тримав у серці їхню любов…
То навіщо ви це робите, скажіть? Навіщо мучите тих, хто хоче жить? Хто світ вам віддав би, не просячи нічого, А ви йдете, лишаючи порожне слово…
Вони ж вірили — до краплі, до зірок, А ви палили мрії без жалю й причин. Тепер я знаю: Я лиш тінь у чужому дні… Та ще вірю — хтось побачить світло в мені…
Ілля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
