Я лісовою мавкою була
на сторінках історії минулого життя,
яке так рано річка Смоляна взяла.
Я утекла, аби втопитись, з-під вінця!
Щоночі сняться сни, в яких витаю духом
поміж дерев, високих й мовчазних.
А народившись в цім житті, сказала й повитуха,
що маю родимку, напевно я із «тих»,
кого бояться й зневажають люди,
бо між світами завжди вони блукають.
А мавчиній душі спокою й поготів не буде!
Я досі чую, як сестри у лісах мене гукають…
Колись я була мавкою. Лісною дівою.
Обравши смерть, ніж все життя з немилим.
Не розлучалась ні на мить з своєю лірою,
сумних пісень співала птицям сизокрилим.
А потім якось… У ліс прийшов монах,
мене зустрів, та не зомлів од страху.
Перед моїми чарами тримався на ногах,
не відступив зі шляху!
Я дивувалась, бо не боявся нас.
І навіть дикі звірі, здавалося, його минали.
Здійнявся вихор перед ним ураз,
проте молитва ченця оберігала…
А я принишкла, підглядаючи за ним,
коли він їв, молився й ночував.
Був мені він не страшним і не чужим.
Одного разу хлібом почастував.
І я згадала все земне життя,
яке колись на смерть у Мари проміняла.
До мене повернулось каяття.
За ним молитву стиха повторяла…
Так завершилося моє нещасне існування,
лиш тільки в снах приходить одкровення.
Чи це моє життя, далебі, останнє?
Я відчуваю запах хвої у легенях…
07.12.2022
Мотря Рутенія Черлена
