я не засну
і
може
дуже
рано встану
тебе зустріну
[уві сні] у своЄму сні
.
я не признаюсь
ми знайомі
і все-все-все
пройдемо знову
як молоді
зелені
віслюки
.
ти будеш
лиш така
як тільки ти умієш бути
громИ і блискавки
позбирані докупи
присутність чуда
і усіх св’ятих
.
та кожда мить
коли
я був
з тобою
і гріх бажань
і незаслужені любові
все – ти
се – т’ти
і
кожну-кожну
мить
як серця грім
і дихання провалля
не осягне
твою красу непроявлЕнну
в тремтливих дотиках
чи пошепках молИтов
губами спраглими від ласок голіруч
долоні шурхіт теплою білИзнов
гарячий опір полонЕних крил
і крик приглушений
метанням тіней
утоплених
в здійнЯтих хвилях
кипіння крові
переповнених утіх
.
живе тепло
тор-
-каєшся його
і кожен дотик
божественний
бо ти
тримаєш тут
руками
збожеволілими
аж
цілий світ нагий
і він –
не він –
вона
саме така
як Бог
у повному суцвітті
і неосяжна
як усе
осе буття
меандр
Каліпсо
золоте руно
переганяє
втілення бажань
усіх
які
й не снились
смертним
тихим
тим
що слідують
написаним
їм
наперЕд
їх долям
тов чужов руков
чужої волі
чорнилом чорним
в чорних сторінкАх
тих нАй-
-темніших
неба книг
.
вона ж
була
геть не така
.
як постріл
в тебе
упритУл
.
й останнє
що на світі бачиш
.
та й не шукАєш іншого
.
усЕ в ній є
насправді
досхочУ
вона насИтить
й сАмий чОрний гОлод
лиш поглядом своїх очей
який перевертає душу
тож
де то ну ю
ро злітаю сь
на
цур палки
на всі 4-отири сторони лечу
де термін ант
все ви значив нас правді
те бе
лиш вибу х
сп овна
з може
о сягнуть
,
а нігіляція
зап алюється с онце
нове
у повній темноті
ти плаче ш
чи
смієш ся ?
й тягнеш з мене ковдру
я замерзаю в
космосі
ніч нім
утім
найперше
в мене
мерзнут
мой’ї ноги
затИм
все тіло
мой’є
обіймА
пітьмА
і
голосу
могО
нема
аби
проситися
тебе
додому
і губи
мой’ї
дерев’яні і сухі
загублені
у твОїх
ласках
нелюдськИх
покУсані тобОв
– не я ж
їх шматував
а в грУдях – серце
стУка є гарячкОв
і
посмішка дурна
на мОй’йому лиці
бо
мЕртві з кОсами стоЯть
і
ти ши нА
а
я
май бУть
підУ
на кУхню пи ти вОду
раз ти
мене
о так
лишИла погибАть
.
не відпус кАєш ?
от лихА годИна !
ти
свой’йОю
тонЕнькобілою
рукою
сягаєш вгОру
майорієш автостОпом
весь рУх спиняєш
мій
на світі
у мить
коли
я
прОбував
згадАть себе нарешті
і
не зміг
.
я по вертаюся
до тебе
поглядом
ніч ним
не чорночор ним
–
су тінкОвим
і
ним
я
бачу всЕ твоЄ такИм
небЕсноневимОвновибухОвим
знОв
все спочатку
і по кОлу
.
ти – не моЯ
ми дуже різноріз ні
й
мене
всього
трясе
твій земле трус
й
розвЕрзнута зе мля
проваллями
в тікаєш
й
поміж нами
вже знОву
раптом
дЕ кілька сто літ Ть
і ти
не оглянЕсся
й
погляд мій
стрілою
не дожЕне
твоїх очей
.
не бачу колір їх –
до ме не ти
спинов
алЕ
я чУю
кОлір їх
і
він болИть ме не
не сИла це в терпіть
і я кричу
до тебе
мало не щонОчі
.
не повертаєшся
до мене
ти
чому
сь
ХРЕСТОСЛОВ
