Я не поет

Я не поет, митця лиш тінь прозора,
Минувша тінь великих я творців.
Моє перо змінив кнопок набором
І вкрав чорнило підлий інтернет.
Я не прозаїк, не Шекспіра учень
Й Шевченкових віршів не варта і рядка.
І кожен вірш я свій немов вимучую,
Немов рука як камінь є важка.
Мені не змога неба досягнути,
Лягти на папір рівненським рядком,
В не писати "Бути, чи не бути".
Мені пичатать разом, чи разом.
Не в тому часі проявитись маю,
Не тим цінителям вказати мені хист.
І я клянусь,що гірко я страждаю,коли як в Гоголя згора за листом лист.
Можливо не завжди усе так гарно як в Українки або у Франка,
Але моя душа не безталанна,
Вона горить, вона в цьому жива.
Мені кортить так вивернути душу,
І висловити словом своїм гнів.
І хай вогонь таланту гріє душі,
Мою він також трішечки загонів.
Любава Волошин