Я не шука мистецтва у війні

Я не шука мистецтва у війні,
Якщо воно не загляда в вічі мої
Я не роздивлюсь в темряві, пітьмі
Красу природи будь де на землі
Буває тяжко, та я поборюсь
Стараюся і Богові молюсь.
Можливо, сенсу мало у рядках моїх
Та я пишу, вдивляючись на сніг.
І на мороз , і зливу, вітру силу
Мене від холоду давно так не трусило.
І страшно думати, як там де є розруха
Як там тихо, пусто, сухо…
Де від людей повинен буть би прах
Та там живуть душі і страх.
Там дуже скутно, там виживають люди,
Там треба битися , бо інше вже не буде.
І там не сумно, ні, там просто холод.
Там дим і пил створили морок.
Там вже природа віддала останні крила,
Бо в попелі стоїть калина мила.
Там вже домівки не хатини зовсім,
А щось таке, від чого лине злості.
Бо там на вікна, і не двері, а каркаси,
Шибки і стіни, і чиїсь старі прикраси.
І фотографії , і певні меблі, і чиїсь картини , речі
Щось те, що вже не повернеш, та не забереш, до речі.
Мені так сумно, та я хочу писати,
Не хочу я зціпивши зуби, грати обіймати,
Жити життям чиїмось,
Знати чужу долю,
За свої літа просто хочу не зазнати болю.
І знаєте, ні,
Я не шука мистецтва у війні,
Якщо воно не загляда в віччі мої…
Вікторія