Сонце сходить обрій світить,місяць спать лягає,
Неймовірна ця краса опису не має.
А я йду собі гуляю в цій ранковій тиші,
Мию ноги у росі, та іду до лісу.
Босі ноги від землі сили набирають,
Мене вітер підганяє до природи храму
Підійду до краю лісу,дозволу спитаю,
Чи не проти Лісовик,що я погуляю.
Сонце високо зійшло, всім тепло дарує,
І уже під спів птахів лісом я крокую,
На галявині під дуб покладу гостинці,
Щоб звіряток лісових пригостити трішки.
Потім упаду в траву і заплющу очі,
“Радий що знайшов ти час”,ліс мені шепоче.
Буду мріять про життя під пісні природи,
І набравшись сил сповна я забуду втому.
Пильно в небо подивлюсь в цю безодню синю,
Сам собі в думках скажу ,як же тут красиво.
Той хто в ліс з добром іде,просто відпочити.
Тут гармонію знайде ,між дерев і квітів.
