Я сама себе збудувала,
Свою долю із буднів зіткала.
Інша б доля мене чекала,
Якби я будувати не стала…
Може я би була монахинею,
Ну а може занадто грішною,
Я хотіла б бути однаковою
Та уміла би бути різною.
Не літала б у мріях галактиками,
Думки були б мої примітивними,
Керувалася б тоді інстинктами
Необдуманими, імпульсивними.
Може я би не наробила
Помилок тих альпійську гору
І була б тоді, певно, щаслива
Без тривог і сумлінь докору.
Все ж не вийшло б душі бути чистою
Поміж зрад і оман, і принижень
Вони вчать мене бути сильною
Гартувати сталевий стрижень.
Але учень із мене ніякий,
Бо довіра, як бабця – сліпа,
Серце – тіла шматок м’який
Голова – то його раба.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
