Є дике бажання очистити душу:
Відмити від бруду марних сподівань,
Відтерти липке почуття недовіри,
Прибрати, нарешті, тваринний цей страх.
Відкрити й розправити чорну сувій,
Відшкребти зішнілі шматки від знущань
І біль відіпрати, та скільки ж тут болю!
Із брудом вода потіче за вінця.
До церкви відвести цю душу охоче,
Огладити шепотом тихих молитв.
Від образів світлом нехай насититься,
Зігріється полум‘ям свічок вогнів.
Скалічена, тиха, але вже не чорна
І не зім‘ята в незграбний клубок.
По-своєму гарна, приємна на дотик.
Змастили їй рани єлей із вином.
Анна Бойко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
